Восьмитисячне… натхнення

орден княгини ольги получила доярка из нвооукраинки- Ви б, дівчата, закінчували із соками, - вчулося знадвору батькове прохання, - бо літній час бистроплинний – туди-сюди і вже матір стрічати треба з вечірнього доїння корів.

- Справді, закінчуймо це діло, Тетяно, - гукнула до сестри Наталя, - як на сьогодні, то понад півсотні літрових баночок всяких соків запасли з яблук, груш, смородини, малини, вишні, черешні. На наші три сімейства вистачить.

Ближче до вечора у садибі Шевченків ще більше заметушилася рідня. Дочки, зяті, внучки. Цікаво якось у їхньому роду сталося: у Володимира Вікторовича і Надії Михайлівни дві доньки народилося, у старшої Наталі – теж дві доньки: Настя і Женя. Ці місцеві – новоукраїнські. У Тетяни – дворічна Софійка. То – городянка, донецька. І погостювати до діда з бабунею не приходить, а приїздить здалеку.

Справжня сім’я у Шевченків – велика, гомінка, дзвінкоголоса. А старшує тут, як і годиться, Віктор Антонович. Поправу, бо в одній особі тепер і батько, і дід та ще й прадід. Он де, гукає до когось: «Ну, чого за отакої спеки у хаті товктимемось. Виносьте та розсовуйте великого стола, ставте під горіхом. Бач, який гіллястий і багатолистий, пів дворища укрив своєю тінню. Йому років та років, як оце мені, а може й старший. Хтозна».

Впоралися хутенько: все розставили, самі причепурились і не змовляючись до огорожі ступили. Благо, крізь штахети далеко видно на вулицю, велосипедом по якій ось-ось має повертатися з ферми Надія Михайлівна. Поки ждали-виглядали, Настя з Женею пропозицію дорослим підкинули, мовляв, що, коли привезений букет та доповнити квітами, які бабуня плекає за двором. Там – море різноцвіття: жоржини, гладіолуси, тюльпани. Бозна чого тільки немає.

- Ти диви, які прудкі, - пригальмував розбурхану уяву обох школярок Володимир Вікторович, - за серпнем, знаєте ж, вересень настане і перший дзвоник у школі. Де, скажіть на милість, красу брати на свято, як не на бабиному квітнику?

Вечеряли разом. Не часто тепер доводиться, щоб усією родиною за одним та ще й святковим, як оцей, столом. В будні старші – по своїх роботах, молодші – у школі. Однак цю нагоду, якраз і гріх було б пропустити. Хоч нагороджено уславлену трудом Надію Михайлівну, радість була на всіх – загальносімейна.

- Орден Княгині Ольги встигли обдивитися з усіх боків. Нагорода, без сумніву, висока. Достеменно знаємо: за надоєні 8330 з надлишком кілограмів молока за рік від кожної корови. Це досі нечувана першість у нашому СТОВ агрофірма «Нива», Мар’їнському районі і Донецькій області. Чули навіть, що статистичний показник – другий у всій Україні. Але не це цікаво, - наполягали допитливі домочадці, - бо дуже сильно хочемо знати, що такого особливого говорив тобі Президент України В.Ф. Янукович, коли вручав цього ордена?

- Зараз і не пригадаю всього, - збентежилась Надія Михайлівна, - знаєте, як воно незвично було – велелюдна зала, урочиста сцена, сам Президент з тобою розмовляє… Хоча, заждіть, з-поміж іншого, натхнення та успіхів бажав Віктор Федорович. Оце, ніби зараз, точно пам’ятаю.

На цих словах, якось раптом за столом запала тиша. Найменша непосидюча Софійка і та здивовано замовкла, округливши чомусь свої оченята на прадіда Віктора Антоновича. Якимсь миттєвим перегодом і Надія Михайлівна збагнула – першим, мабуть, збирається щось казати свекор. І він почав: «Як колишній механізатор і бригадир рільничої бригади, котрий десятиліттями знався на тракторах, агрегатах, одно слово, на техніці, цілком згоден, що в цім ділі без натхнення не обійтися: наладити комбайна, по своєму відрегулювати сівалку чи розумну раціоналізаторську пропозицію подати…»

- …Так воно і є, батьку, - втрутився в розмову Володимир Вікторович, - як, приміром, мені – трактористу – без натхнення успіху в механізації, що своїх вух, ніколи не бачитимеш. Але, як можна з натхненням доїти корову? Хоч щезни мені з цього місця, ніяк не збагну.

- А ось ми не згодні зразу і з усіма, - навперебій заходилися школярки Настя і Женя, - бо натхнення, очевидно, ні до корови, ні до трактора не приліпиш. Воно потрібне лише тоді, коли пишеш твір у школі, особливо на вільну тему.

- Годі, розумники, - перервала застільні дебати Надія Михайлівна, - пізно вже, зірки, он дивіться, небом висипались. Значиться, спочивати треба. Бо кому-як, а мені ніхто не відміняв завтрашнього ранкового доїння. Гадаю, і серед вас немає сміливців, щоб разом зі мною о пів на четверту просинатися. Відтак, мерщій до хати – і спати всім.

За роботою приємності того літнього вечора забулися: за плинний час до півтисячі чергових доїнь минуло. Лічба йшла не на дні, а на місяці. Літо добігло кінця, осінь обтрусила листя в їхньому садку, тепер зима кучугурами снігу навергала. По теплу було – велосипедом, зараз – навпрошки між заметами звично утоптувала Н.М. Шевченко стежину до молочнотоварної ферми: з любов’ю, із завзяттям і натхненням поралася біля корів.

Недавніми днями, як ото справляли Новоріччя, оселя Шевченків знову переповнилась різноголоссям. Вкотре зібралася до купи велика родина. Всі з подарунками одне одному. Тільки старші внучки сіли тихцем на дивані, довго і зосереджено порпались у записнику. Потім знялися та й пурхнули на кухню до бабуні: «Не мали ми спокою в минулі місяці. Оце зараз, наче вгамувалися, бо віднайшли у словнику повне тлумачення слова «натхнення». Пригадуєш, бабуню, влітку силкувалися зрозуміти його, коли під старим горіхом тебе з орденом вітали?

- То й що воно по вашому, мої хороші, означає? - ніжно приголубила обох Надія Михайлівна.

- Читаємо: натхнення - це стан людини, що характеризується піднесенням її творчих сил, активністю, запалом і наснагою. Тепер, дивись на нашу цикавість: куди, бабцю, спрямовувала ти свої творчі сили цього року?

- Як вам отака нетерплячка, то посічу салат і зараз же всі начисто фермські премудрості розкажу.

Розповідала довгенько. Просто. Щоб було дохідливо. Аби не забути, не пропустити чогось важливого та особливого в роботі доярки. Про кожну з 32 своїх корівок – окремо, а про улюблениць Чирву, Бірюзу, Ангару – у такому захваті, що Настя із Женею завмерли від подиву: оце б їхню бабуню та до школи, перевершила б, мабуть, своєю оповіддю найкращих вчителів у Новоукраїнці.

- …Ось і 2012 рік закінчила з більшими за восьмитисячні надоями. Не втратила, як кажуть, високої марки, утримала один з найвищих у тваринництві України рубіж продуктивності, - закінчила Надія Михайлівна і запитливо поглянула на своїх юних співбесідниць.

- Ти у нас, виходить, героїчна людина? – наче вперше побачили, отак заздрісно задивлялися на Надію Михайлівну рідні внучки, - і надалі не схиб, бо на довгії роки зичимо тобі восьмитисячного… натхнення.

- Хіба таке буває, дівчата?

- У новоукраїнських доярок, сама знаєш бабуню, усе буває!

А. Бесараб, завідуючий відділом інформації редакції газети «Мар’їнська нива».